Луценко Юрій Віталійович
Біографічна довідка
Народився 14 грудня 1964 р. у м. Рівне.
Освіта — вища, в 1989 р. закінчив Львівський політехнічний інститут, факультет електронної техніки, інженер електронної техніки. У 1982-1984 р. і в 1986-1989 р. — студент Львівського політехнічного інституту. У 1984-1986 р. — служба в армії.
Трудова діяльність. У 1989-1994 р. працював майстром ділянки, начальником техбюро цеху, головним конструктором Рівненського заводу «Газотрон». У 1994 р. — заступник голови Рівненської облради. У 1996 р. — голова комітету економіки Рівненської облдержадміністрації. З 09.1997 р. до 09.1998 р. обіймає посаду заступника глави Міністерства України в справах науки і технологій. З 09.1998 р. до 04.1999 р. — помічник Прем’єр-міністра України. З 04.1999 р. до 04.2002 р. — помічник-консультант народного депутата України О. Мороза. В 1996-1998 р. — секретар Політради СПУ
2000-2001 р. — співголова акції «Україна без Кучми». Член низки акцій протесту, представник Громадського комітету захисту Конституції «Україна без Кучми» для ведення переговорів з представниками режиму.
2002-2005 р. — народний депутат України IV скликання, фракція СПУ.
З лютого 2005 р. до грудня 2006 р. займав посаду Міністра внутрішніх справ України.
Безпартійний з 2006 р. Лідер громадського руху «Народна самооборона».
Володіє англійською мовою.
Родина. Батько Віталій Іванович (1937-1999 р.) — народний депутат України, секретар ЦК КПУ, мати Віра Михайлівна (1936 р.) — ветеринарний лікар. Дружина Ірина Степанівна — головний фахівець Київського регіонального відділення Антимонопольного комітету України. Має двох синів — Олександра (1989 р. н.) та Віталія (1999 р. н.).
Проживає в м. Києві.
№ 15566 vera pilipchuk (vera) 00:54 29.04.08
Вот не верится мне, что вы боритесь с коррупцией. У нас в Вишневом как дурили народ так и дурят. При этом обворовывают и все без наказания. Наши блюстители порядка откроют дело, а в области быстро закроют. А, что делать рядовому, законопослушному и к сожалению нищему гражданину? как себя защищать?
Вера
№ 16171 николай рудюк (rnn10) 22:49 19.06.08
Нечего не остается как больше писать, покрайней мере, хотябы Вас дурить перестанут, а если молчать, то результата не будет
№ 16209 Борис Ткачук (Akproject) 07:18 27.06.08
Всеукраїнський антикорупційний проект пропонує партнерство.
Контактна особа: Борис Ткачук. akproject@ukr.net
№ 16527 Demo Demo (DEMO) 00:26 28.07.08
Уже одно то, что предлагают партнёрство (тот же "Всеукраїнський антикорупційний проект") говорит о неком доверии.
Если и дальше будет игра-молчанка или акционные наскоки, это даст обратную, негативную реакцию.
P.S. Оправдания занятостью министра не уместны - вопросы идут не только к Луценко, они идут к Движению в целом.
№ 17575 Ігор Зосимов (Zosimoff) 12:29 26.09.08
Шановний Юрію Вітальовичу!
Вибачаюсь, що звертаюсь таким чином, але моя скарга відправлена мною на початку травня 2008 р. особисто до Вас через приємну напевно до Вас не потрапила.
Міністру внутрішніх справ України
Луценку Ю.В.
01024 м.Київ вул. Богомольця,10
Зосимова Ігоря Вікторовича,
м.Київ пр-т Правди 104, кв.65
тел:8-044-360-14-61
http://www.zosimoff.com.ua
e-mail:zosimoff@mail.ru
Шановний Юрію Віталійовичу !
Свавілля працівників столичної міліції, які незаконно провели оперативно-розшукові заходи під час яких незаконно вилучили особисте моє майно та прикривають чи прикривали вчинені порушення досудовим слідством змушує звернутись до Вас з надією на допомогу і захист.Моє майно досі не повернуто.
Так, в ніч з 20 на 21 серпня 2002 року, звертаю увагу, що все відбувалось вночі в неробочий час, працівниками Управління Державної служби по боротьбі з економічними злочинами Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві (надалі УДСБЕЗ ГУ МВС України в м.Києві) Гринчаком О.В. Шевченком О.О., Шайхулліним М.К., Середою О.В. та іншими, було проведено ряд несанкціонованих оперативно-розшукових заходів, під час яких із приватної квартири моєї матері Зосимової Т.І., за адресою: м.Київ пр-т Перемоги, 25 кв.6, а також із мого приватного автомобіля та гаража, з грубими порушеннями законодавства України, вилучено майно, вартістю понад 100 тисяч гривень, яке належить мені на праві особистої власності. Це 7 системних блоків комп’ютерів, принтер, модем, кабелі, стойки, пристрої для читання та запису оптичної інформації, велику кількість оптичних носіїв інформації, а також господарська сумка.
При цьому, на проведення огляду приватної квартири чи примусової виїмки майна постанови суду не було, та ніщо не загрожувало життю людей.
Як з’ясувалось, вказані заходи проводились навіть без порушення оперативно-розшукової справи, що категорично заборонено.
Із дозволом керівника підрозділу УДСБЕЗ ГУМВС України в м.Києві на проведення перевірки мене як приватного підприємця я ознайомлений не був.
Працівниками міліції було порушено низку законів та підзаконних актів України:
- статтю 5 Закону України “ Про оперативно-розшукову діяльність ”, яка передбачає, що у кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності, заводиться оперативно-розшукова справа, а вказані заходи проводяться з дозволу суду та за погодженням з прокурором, у статті 9 цього Закону прямо зазначено, що без заведення оперативно-розшукової справи проведення оперативно-розшукових заходів, забороняється.,
- статтю 30 Конституції України та статтю 14-1 Кримінально-процесуального кодексу України, якими гарантовано недоторканість житла чи іншого володіння особи та не допускається проникнення і проведення в них огляду чи обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду;
- статтю 178 та статтю 180 КПК України, відповідно до яких примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи, проводиться удень і лише за вмотивованою постановою судді.
- статтю 190 та 191 КПК України, відповідно до яких, огляд житла чи іншого володіння особи також проводиться удень та за вмотивованиою постановою судді.
- статтю 65 КПК України відповідно до якої, доказами в кримінальній справі можуть бути фактичні дані, одержані у визначеному законом порядку, зокрема, ”протоколами, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів”. В порушення цієї вимоги, виїмка працівниками міліції оформлялась “актами огляду та вилучення”, складення яких законодавством не передбачено.
Додам, що незаконне (без постанови судді) проникнення до житла чи іншого володіння особи, а також незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само інші дії, які порушують недоторканість житла громадян передбачає кримінальну відповідальність за статтею 162 КК України.
Крім того, 21 серпня 2002 року з орендованих мною торгівельних точок на книжковому ринку “Петрівка”, знову ж таки без необхідної на те постанови, було вилучено майно, яке належить мені на праві особистої власності представниками УДСБЕЗ ГУ МВС України в м.Києві:
- старшим лейтенантом міліції Коцаном К.П. - у продавця Литвинова Є.О - 459 CD-ROM дисків, загальною вартістю 4590 гривень;
- лейтенантом міліції Котляром О.М. - у продавця Мисник В.Г. вилучено 206 CD-ROM дисків загальною вартістю 2110 гривень;
- лейтенантом міліції Георгієвим С.М. - у продавця Матвійчука М.М. вилучено 238 CD-ROM дисків, загальною вартістю 2440 гривень;
- лейтенантом міліції Ковальчуком Л.І. - у продавця Верхогляда Р.С. вилучено 6310 CD-ROM дисків, загальною вартістю 8296 гривень.
На проведення виїмки майна у працівників міліції постанови не було.
Виїмка працівниками міліції оформлялась “актами огляду та вилучення”, складення яких законодавством не передбачено.
Вже наступного дня після вчиненого беззаконня, в порушення презумпції невинуватості, на сайті ГУ МВС України в м.Києві було розміщено повідомлення про проведення обшуків та затримання “злочинної групи” (це я та моя дружина Зосимова О.В.) яка на думку працівників правоохоронних органів “займалась підпільним бізнесом”, тобто виготовленням та розповсюдженням контрафактної продукції.
Незважаючи на те, що за рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 27.10.03 ( суддя Білошкап О.В. ) вказане повідомлення визнане таким, що не відповідає дійсності і порочить мою честь, гідність та ділову репутацію, це повідомлення наперед визначило подальшу поведінку працівників міліції.
На правове свавілля працівників міліції, яке тягне за собою кримінальну відповідальність, ніхто не зреагував, - постановою від 20.11.02 прокурор відділу прокуратури м.Києва Головань І.О. відмовила в порушенні кримінальної справи стосовно оперуповноважених УДСБЕЗ ГУМВС України в м.Києві Шайхулліна М.К., Грінчака О.В. та Шевченка О.О. за відсутністю в їхніх діях складу злочину, передбаченого ст.ст. 364, 365 КК України, однак оцінка дана тільки діям працівників міліції по факту проведеного огляду. По факту нічного вилучення мого особистого майна із квартири в м. Києві по пр-ту Перемоги, 25 кв.6., із автомобіля, гаража та із торгових точок на ринку “Петрівка” – рішення не приймалось
Формальне відношення до моїх скарг змусило звернутися за захистом своїх інтересів до суду і постановою від 14 липня 2003 року суддею Печерського району міста Києва Первушіною О.С.(справа № 1071073) постанову прокурора відділу прокуратури міста Києва від 20.11.02 року Головань І.О. про відмову в порушенні кримінальної справи відносно Шайхулліна М.К. Грінчака О.В. Шевченка О.О. за ознаками злочинів передбачених ст.ст 364.365 КК України – скасовано, а матеріали направлено до прокуратури м.Києва для додаткової перевірки.
В судовому засіданні Печерського районного суду від від 14 липня 2003 року беззаперечно встановлено, що в період з березня по серпень 2002 року працівниками міліції -– співробітниками УДСБЕЗ ГУ МВС України в м. Києві Шайхулліним М.К., Грінчаком О.В., Шевченком О.О. проведено ряд оперативно-розшухових заходів стосовно мене як приватного підприємця.
При цьому, будь який документ про наявність постанови про заведення оперативно-розшукової справи до суду не надано, що свідчить про її відсутність.
Враховуючи, що оперативно-розшукова справа УДСБЕЗ ГУ МВС України в м.Києві не заводилась, що встановлено під час розгляду справи №107/107/03 Печерським районним судом 14 липня 2003 року, та вказується в постанові прокуратури від 22.08.03, працівниками міліції порушено і вимоги ст. 32 Конституції України, яка не допускає збирання конфіденційної інформації про особу без її згоди.
Оперативно-розшукова діяльність грунтується на принципах законності, дотримання прав і свобод людини.
Переконаний, що підстав для проведення стосовно мене розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів, які передбачені статтею 2.Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” у працівників міліції не було.
Як констатується в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 20.11.02р., винесеній прокуратурою м.Києва, перевірку законності підприємницької діяльності Зосимова І.В. працівниками УДСБЕЗ ГУ МВС України в м.Києві здійснено “...на підставі оперативної інформації.... при опрацюванні в м.Києві цільової операції “Інтелект”.
Чому цільова операція “Інтелект” проводилась саме в моїй квартирі і саме вночі також незрозуміло?
В постанові про відмову в порушенні кримінальної справи, винесену прокуратурою м.Києва від 22.08.03р. вказується, що “... працівниками УДСБЕЗ ГУ МВС України в м.Києві проводилась перевірка підприємницької діяльності Зосимова І.В. на підставі ст.ст. 6,8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”...”, проте не наведено, яка конкретно інформація, одержана в установленому законом порядку, потребувала перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про:
-злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами;
-осіб, які готують або вчинили злочин;
-осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, або з інших підстав, передбачених цим Законом.
Крім того, статтею 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності не надається право проводити виїмки особистого майна, без відповідної на те постанови суду.
Але прокурор відділу прокуратури м.Києва Головань І.О. знову прийшла до висновку, що працівниками УДСБЕЗ ГУ МВС України в м.Києві перевірка підприємницької діяльності Зосимова І.В. проводилась на підставі ст.6, 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” і не знайшовши данних які б вказували на протиправний огляд тільки у квартирі, постановою від 22 серпня 2003 року повторно відмовила в порушенні кримінальної справи відносно Шайхулліна М.К. Грінчака О.В. Шевченка О.О. за відсутністю в їх діях складу злочинів передбачених ст.ст 364, 365 КК України.
Повторно винесена прокурором Головань І.О. постанова від 22.08.03р. фактично нічим не відрізняється від попередньої постанови, (від 22.11.02р;) в ній відсутні висновки щодо обгрунтованості проведення огляду в квартирі, автомобілі та гаражі; чому необхідність проведення оперативно-розшукових заходів виникла саме в нічний час; на яких підставах проведено виїмки особистого майна. Не дано оцінки і діями працівників міліції, які провели виїмку особистого майна 3 березня та 21 серпня 2002 року з торгових точок на ринку “Петрівка”.
Я не можу погодитись із прийнятим прокуратурою м.Києва рішенням і наполягаю на тому, що наведені вище дії працівників міліції є такими, що порушують мої конституційні права на недоторканість житла, приватної власності та право на зайняття підприємницькою діяльністю, і такими, що вчинені з грубими порушеннями кримінально-процесуального законодавства та інших Законів України, а винесену прокуратурою м.Києва постанову про відмову в порушенні кримінальної справи такою, що підлягає скасуванню.
15.11.02 ( через 88 днів після проведення обшуків та вилучень) слідчим ГУ МВС України в м.Києві Кривоспицьким О.М. (зауважу слідчим відділом того ж управління міліції, яке проводило несанкціоновані дії) було порушено кримінальну справу №20-3287 за фактом скоєння злочину, передбаченого ч.1 ст. 176 КК України, іншими словами скоєного невідомою особою.
В постанові про порушення кримінальної справи, вказується, що під час огляду приміщень приватних підприємців Зосимова І.В. та Зозимової О.В., (мене та моєї дружини) вилучено комп’ютери, які містять операційні системи “Windows”. Оскільки ліцензійних угод між Зосимовим І.В. і Зосимовою О.В. та офіційним представником корпорації “Майкрософт” не укладалось, це на думку слідчого, є незаконним використанням вказаних комп’ютерних програм і складає факт вказаного вище злочину.
На момент порушення кримінальної справи, було відомо особу, яка є власником вилучених комп’ютерів, але слідчий, всупереч вимогам ч.2 статті 98 КПК України, порушив кримінальну справу за фактом вчинення злочину невідомою особою.
Чинним кримінально-процесуальним кодексом України передбачено конкретні вимоги, які повинні бути дотримані при вирішенні питання для порушення кримінальної справи, однак ці вимоги були проігноровані.
Зокрема, законом передбачено, що якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи (частина друга статті 98);
Слідчим Кривоспицьким О.М. на цю статтю уваги не зверталось.
Як наслідок, ігнорувалися і вимоги статті 120 КПК України, якою передбачено, що досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. Цей строк може бути продовжено прокурором, але за будь-яких обставин строк досудового слідства не повинен перевищувати меж необхідності. Досудове слідство повинно бути закінчено у кожній справі без порушення права на справедливий судовий розгляд і права на ефективний засіб захисту, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Порушення кримінальної справи за фактом, незважаючи, що в постанові моє прізвище вказане як порушника закону, в подальшому позбавило мене права оскаржувати незаконні дії працівників міліції. Крім того, органами досудового слідства ігноруються не тільки вимоги закону про терміни досудового слідства (досудове слідство триває, хоча сплинули строки давності) – мене позбавлено права на розгляд моєї справи в розумні строки і без невиправданої затримки, як це передбачено Конвенцією про захист прав людини та основних свобод.
Постановою від 20 листопада 2002 року визнано речовими доказами та приєднано до справи (яка не має до мене ніякого відношення) майно, незаконно вилучене в мене працівниками УДЗБЕЗ ГУ МВС України в м.Києві під час проведення оперативно-розшукових заходів. Це комп’ютери, принтер, модем, кабелі, велика кількість дисків та інші громіздкі предмети, а також господарська сумка.
Яке відношення до корпорації “Майкрософт” мають - принтер, модем, кабелі, велика кількість дисків без запису та інші громіздкі предмети, господарська сумка. а також диски з комп”ютерними іграми до порушення авторського права корпорації “Майкрософт”взагалі, невідомо? Чиї права були порушені, коли в мене в гаражі зберігались диски без запису теж викликає запитання. Про господарську сумку я не говорю.
Викликає сумнів і законність винесення слідчим Кривоспицьким О.М. постанови щодо визнання речовими доказами предметів, які вилучені в мене з порушенням чинного законодавства
Вважаючи, що кримінальна справа порушена з грубими порушеннями законодавства України, я звернувся із скаргою до суду про скасування постанови про порушення кримінальної справи, яка безпосередньо стосується моїх інтересів.
Після численних судових процесів, під час яких виносились рішення про відмову в задоволенні моїх вимог за формальними підставами (оскільки кримінальна справа порушена за фактом, а не проти мене особисто), через два роки, справа дійшла до Верховного Суду України.
Рішенням від 13 липня 2004 року (справа №05-3297км04), Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України, за моєю скаргою, відмінила винесені по справі рішення районного та Апеляційного судів і направила справу на новий розгляд.
Стосовно порушення кримінальної справи за фактом, Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України, прийшла до висновку про те, що із матеріалів кримінальної справи №20-3287 вбачається, що після відповідної перевірки приватних підприємців Зосимова І.В. та Зосимової О.В. та вилучення їхнього майна, слідчим відділом СУ ГУ МВС України в м.Києві було порушено кримінальну справу не проти конкретних осіб, а за фактом. Між тим, за змістом даної постанови орган досудового слідства констатував, що саме Зосимов І.В. та Зосимова О.В. порушували авторське право.
Санкціонуючи дозвіл на проведення обшуку в квартирах, за місцем проживання Зосимової О.В. та Зосимова І.В., суд також виходив з того, що органи досудового слідства підозрюють зазначених осіб у вчиненні злочину, передбаченого ст. 176 КК України.
Верховним Судом, зроблено висновок, що за обставин, коли у тексті постанови зазначається, що злочин вчинила певна особа, але справа порушена за фактом, спричиняються наслідки, які виходять за межі кримінально-процесуальних відносин і завдають шкоди конституційним правам і свободам внаслідок несвоєчасного судового контролю.
Крім того, в рішенні Верховного Суду України зазначено, що за обставин, коли в тексті постанови зазначається, що злочин вчинила певна особа, тобто я, моя скарга на постанову про порушення кримінальної справи підлягає розгляду судом першої інстанції.
Розглядаючи повторно мою скаргу на постанову слідчого про порушення кримінальної справи, Шевченківський районний суд м.Києва, рішенням від 14.10.04 (справа №9-484/2004) скасував постанову слідчого. Судом встановлено, що на момент порушення кримінальної справи слідство надавало Зосимову І.В. (тобто мені) статус підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.176 КК України, однак в порушення ч.2 ст. 98 КПК України кримінальна справа порушена за фактом, а не проти конкретної особи. При цьому було порушено моє конституційне право на захист як особи, яка фактично є підозрюваною. Cудом зроблено висновок про те, що порушивши кримінальну справу №20-3287 за фактом, органи слідства штучно створили процесуальні перешкоди для послідуючого оскарження постанови про порушення кримінальної справи в судовому порядку.
Крім того, Шевченківським районним судом встановлено, що кримінальна справа була порушена без достатніх даних, які вказують на наявність ознак злочину, на підставі доказів, зібраних з порушенням вимог Кримінально-процесуального закону України.
Незважаючи на те, що вказівки Колегії суддів Судової палати Верховного Суду України у кримінальних справах від 13 липня 2004 року є обов’язковими для апеляційної інстанції, при повторному розгляді справи Апеляційний суд м.Києва ухвалою від 24.12.04 скасував зазначену постанову Шевченківського районного суду м.Києва, від 14.10.04, якою в свою чергу, було скасовано постанову слідчого СУ ГУ МВС України в м.Києві про порушення кримінальної справи №20-3287 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.176 КК України.
Слід зазначити, що таке рішення Апеляційним судом м.Києва прийняте за апеляцією особи, яка не мала права на подачу апеляції та було пропущено строки на подачу апеляції.
По-перше: Прокуратурою міста Києва пропущено строки на подачу апеляції, а Апеляційним судом м.Києва порушено вимоги ст.353 та ст.359 КПК України.
Апеляція на постанову Шевченківського районного суду від 14.10.04 могла бути подана протягом 7 діб з дня її винесення (відповідно до статті 236-6 КПК України). Однак апеляція прокуратури на вказане рішення суду надійшла до Шевченківського районного суду 3 листопада 2004 року, тобто після закінчення процесуальних строків на його оскарження. Питання про відновлення строку в судовому засіданні судом, який розглядав справу - не вирішувалось. Ухвала про відновлення строку на оскарження прийнятого рішення не приймалась, і тому подана прокуратурою міста Києва апеляція повинна була бути визнана такою, що не підлягає розгляду.
По-друге: Прокуратурою міста Києва апеляція подана з посиланням на ст.347 КПК України, яка передбачає подачу апеляцій на рішення, що не набрали законної сили. В той же час, постанова судді Шевченківського району Марчук Н.О. від 14.10.04 могла бути оскаржена протягом семи діб. Після закінчення цього строку, рішення суду набрало законної сили і апеляція не повинна була прийматись судом до розгляду.
По-третє: Апеляція подана особою, яка не мала на це права.
Статтею 348 КПК України надано вичерпний перелік осіб, які мають подавати апеляцію. Однак, по моїй справі апеляцію підписано першим заступником прокурора міста Києва Дичаківським В.М., який не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції і повноважень на подачу апеляції в цій справі не мав.
При зазначених обставинах, Апеляційний суд, відповідно до ст. 359 КПК України повинен був відмовити в прийнятті апеляції до свого розгляду, однак розглянув її і задовільнив.
Крім того, Апеляційний суд м.Києва допустив ряд інших порушень кримінально-процесуального законодавства та скасував виправдувальне рішення - постанову суду першої інстанції.
Зазначені істотні порушення Апеляційним судом м.Києва кримінально-процесуального законодавства є підставами для скасування ухвали цього суду від 24 грудня 2004 року і змусили мене звернутись із касаційною скаргою до Верховного суду України, однак суддя Верховного Суду України Косарєв В.І. своєю постановою відмовив в розгляді моєї скарги на тій підставі, що у касаційному порядку можуть бути перевірені тільки судові рішення по справах, які закінчені провадженням.
Іншими словами, проти мене порушено кримінальну справу і досудове слідство триває незважаючи на закінчення строків давності, а з іншої сторони судові інстанції України вважають, що я повинен чекати поки провадження по справі буде закінчено.
Цікаво, як довго ще триватиме таке “провадження”, коли слідчий вважає, що “направити справу до суду для вирішення питання про її закриття у зв’язку із закінченням строків давності, не виявляється можливим”.
Однак порушення кримінальної справи за фактом, а не проти мене особисто, надають можливість слідчому не тільки ухилятись від продовження терміну досудового слідства та не звітуватись перед прокурором про хід розслідування кримінальної справи. Мене, як громадянина України на невизначено довгий термін позбавлено права на захист під час проведення досудового слідства.
Тобто, встановлені обов'язки слідчого додержувати конституційні вимоги, які гарантують громадянам доступ до правосуддя і судовий захист та право кожного на розгляд його справи в розумні строки і без невиправданої затримки, не виконуються.
Зауважу, що незважаючи на закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, по справі допускається невиправдане затягування розслідування, яке має за мету відкладення її перевірки судом в порядку розгляду кримінальної справи по суті.
Оскільки кримінальна справа порушена за фактами, які мали місце більше 5 років тому, справа підлягає закриттю у зв’язку із закінченням строків давності. Питання про прийняття такого рішення вирішує суд, за ініціативою слідчого, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа.
Відповідно до статті 11-1 Кримінально-процесуального кодексу України слідчий за згодою прокурора, на підставі, передбаченій частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, виносять мотивовану постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. В такому ж порядку до суду направляється кримінальна справа і у випадку, якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у частині першій статті 49 Кримінального кодексу України, не встановлено особу, яка вчинила злочин.
Вилучене більше 5 років тому майно і по цей час знаходиться в невідомому мені місці, недотримання умов зберігання якого (спеціальний температурний режим, тиск, вологість, вібрація тощо) можуть призвести до пошкодження або повної втрати їх експлуатаційних і технічних характеристик.
Пане Міністр, звертаюсь до Вас із проханням надати інформацію відносно кримінальної справи №20-3287, а саме:
1. В якому стані знаходиться майно вилучене в ніч з 20 на 21 серпня 2002 року та вдень 21 серпня 2002 року, не розкрадене воно, та чи є можливість повернути його мені?
2. В якому стані знаходиться зараз кримінальна справа № 20-3287, чи закрита вона у зв’язку із закінченням строків давності або ще проводиться досудове слідство?
Після цього листа маю наступні наслідки:
Слідчий СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.Києві Олійник О.О.за поданням заступника прокурора Шевченківського району в м.Києві Максимова В.І. звернулась до суду з поданням про надання дозволу на проведення обшуку житлового приміщення в зв’язку з розслідуванням кримінальної справи № 20-3287, яку було порушено 15 листопада 2002 року слідчим СУ ГУМВС України в м.Києві за фактом порушення авторського права корпорації « MICROSOFT «, що завдало їй шкоди у великих розмірах ( менш ніж у 20 разів суми незаконно вилученого у мене майна у 2002 році ) за ознаками злочину ч.1 ст.176 КК України.Подання було задоволено, оскільки наведенні в поданні обставини свідчили достатніх підстав вважати, що у житловому приміщенні може знаходитись обладнання для виготовлення контрафактної продукції та незаконно виготовлена контрафактна продукція.
02 липня 2008 року з 14-20 до 21-00 у квартирі моєї матері Зосимової Т.І. за адресою м.Київ, пр-т Перемоги 25 кв.6 було проведено обшук за Постановою №1404 08 від 19.06.2008 судді Шевченківського районного суду м.Києва Мороз І.М.
При обшуку було більш ніж 15 працівників міліції.
При обшуку було вилучено моє особисте майно більш ніж 60000 грн - диски CD-ROM та DVD-ROM які я купував для себе з 1998 року, особисте майно моєї дружини - Зосимової Олени Валеріївни диски CD-ROM та DVD-ROM які вона купувала для себе з 1998 року, обладнання для запису інформації на оптичні носії інформації 12 CD/DVD дублікаторів - обладнання за допомогою якого здійснюється виконання різних замовлень рекламних агенцій, банків, компаній, корпорацій, політичних партій, товариств, ресторанів, клубів, салонів та інших установ та велика кількість оптичних носіїв інформації без запису CD-R та DVD-R, а також велика кількість оптичних носіїв інформації без запису але з нанесеним зображенням ( з логотипами та малюнками компаній та корпорацій - замовників цих носіїв).
Не хочу ставити під сумнів професійність заступника прокурора та судді Шевченківського району в м.Києві,але пошлюсь тільки на одну норму закону.
Відповідно до п.3 статті 6 Кримінально-продцесуального кодексу України скінчення строків давності є обставиною яка виключає провадження в кримінальній справі, але ігноруючи цю норму закону заступник прокурора Шевченківського району в м.Києві Максимова В.І... санкціонувала проведення слідчих дій по справі за обставин, які виключають провадження в справі.
З 2002 року було проведено 5 обшуків та 6 вилучень моєго особистого майно на суму більш ніж 160 тис грн. -фактично виробничі потужності.
Вилучене не повертають.
Ми, Фізична Особа Підприємець - Зосимов Ігор Вікторович та Фізична Особа Підприємець – Зосимова Олена Валеріївна - офіційно займаємось виконанням замовлень по запису інформації і діємо згідно чинного Законодавства, і жодного разу не переступили Законодавство і ніколи не притягувались ні до адміністративної ні кримінальної відповідальності у сфері авторських та суміжних прав.
Прошу допомогти повернути майно та зупинити захоплення моїх виробничих потужностей.
З повагою.
Зосимов Ігор Вікторович
№ 18530 Валерий Шашкин (shav) 21:28 16.11.08
Уважаемый Юрий Витальевич!
Предлагаю Вам рассмотреть предложение:
Концепция общественно-политического движения «НАРОДНЫЙ ТРИБУНАЛ».
В настоящее время главным фактором общественно-политической ситуации в Украине является дефицит, а точнее полное отсутствие морали. Мораль попрана и попирается властными структурами повсеместно, причем властью от самого верха до самого низа. Воровство, коррупция, взяточничество, обман, даже убийство уже не являются в общественном сознании чем-то недопустимым и осуждаемым. Массово попираются практически все христианские заповеди. Именно всеобщая аморальность общества стала в свое время основной причиной распада Римской империи. С другой стороны общество находится в ожидании человека или группы людей, которые захотят и смогут восстановить мораль – человеческую, христианскую, масонскую или любую другую.
Исходя из этого возникла идея создания движения под названием «Народный трибунал».
Основные положения движения:
1. Структура, готовая и способная действовать как легальными, так и полулегальными методами для восстановления справедливости и морали на всех уровнях общественной жизни, общественных отношений.
2.тОсновная задача – привлечь к ответственности людей, совершивших аморальные поступки и восстановить справедливость. При этом упор делать не на решение всеобщих задач, а на работу с конкретными случаями обмана, воровства, нечистоплотности чиновников и т.п.
3. Сделать так, чтобы любой человек знал, что если его несправедливо обидят, он может найти и восстановить справедливость в Народном трибунале.
4. Гласность и широкая пропагандистская работа по разъяснению целей и задач движения и по доведению конкретных результатов работы.
5. Высокая ответственность самих участников движения за злоупотребления. Закрытость от нежелательных членов движения с одной стороны и массовость – с другой.
6. Дистанционирование от существующих политических партий и движений.
7. Задача не привлечь к ответственности всех злодеев при должности, а постепенно внедрить принцип неотвратимости наказания за злоупотребления.
Если сказать короче – движение должно иметь девизом «Честь, совесть и ответственность».
В организационной структуре движения должны быть включаться как публичные подразделения, так и закрытые, тайные – предназначенные для расследования действий лиц и принятия соответствующих мер.
Примеры:
1. Повсеместные рейдерские «наезды» немыслимы без участия продажных судей и чиновников, которым все сходит с рук – по разным причинам. Найти способ привлечь к ответственности нескольких судей, изъять накопленные взятки. Этого будет достаточно, чтобы сотни и сотни судей как минимум боялись бы брать взятки и принимать заведомо несправедливые решения.
2. Предать гласности теневые доходы властных чиновников, изъять эти доходы в пользу благотворительности и на решения текущих задач движения.
Всеобщее падение моральности общества не может продолжаться бесконечно. Неизбежно возникнет классическая революционная ситуация, когда низы не захотят жить в навязываемой им сверху лжи и пороке.
Со своей стороны я готов включиться в работу подобной структуры.
С уважением
Шашкин Валерий Анатольевич
8 067 4883373, shashkin_v@mail.ru